Мария Бурмака в программе "Варган" на радиостанции "Радио Киев"

Програма "Варган"

(запис від 06.10.2004)

Ведучий: Павло Нечитайло.

Якщо ти втомився від ритму великого міста та хочеш відчути смак романтики та мандрів – слухай Варган на хвилі 98,0 FM – програму про етнічну музику світу. Щосереди о 20-й та щонеділі о 16-й 00 на Радіо Київ – проект народної музики Варган. Відчуй ритм планети!

Здрастуйте, дорогі любителі кореневої музики! Варган вітає вас на хвилі муніципальної радіостанції Радіо Київ. Якщо ви втомилися після довгого робочого дня, урбаністичного тиску напружених залізних ритмів техногенної цивілізації ми пропонуємо вам розслабитися під звуки турецьких дарбук, євразійської окарини, поліської дримби та почимчикувати із нами у нову подорож. Варган – слухай ритми планети!

Герої Жюля Верна обїхали світ за 80 днів. Ми спробуємо їх перевершити та зробити це за виділені нам кілька десятків хвилин. Адже сьогодні ми спробуємо торкнутися таємниці, яка є спільною для жителів усіх континентів. Душі, яка існує в кожного народу. Вони дуже різні та строкаті і це, мабуть, цікаве. Всі знають, що найкраще душа виражається у пісні. Тому, досліджучи явище народної душі чи ментальності, це вже як кому більше подобається, ми звернемось саме до цього давнього джерела і перший доторк спробуємо зробити до таємничої душі мешканців пустелі – бедуїнів.

Звучить бедуїнська пісня.

А зараз послухаємо, що трапляється, коли за справу береться фахівець, який не просто використовує певні етнічні композиції, а ще й добре розуміє душу тих, хто їх витворює. Слухайте Саліфа Кейті, а пізніше зустрінемось з людиною, яка зробила теж саме, що Саліф Кейті, але не на пустельних бедуїнських пісках, а на українському грунті.

Звучить пісня Саліфа Кейті.

Варган – живі голоси світу!

Ті, хто слухають Варган знають, що зазвичай після першої пісні я починаю розповідати якісь речі. Не лякайтесь! Сьогодні сторінки "від автора" не буде. Просто автор передачі не вважає себе компетентним говорити на такі трансцедентні теми, як ментальність, душа, наднарод, наднація. Тому цілком слушною ідеєю було запросити до студії людину, яка не просто добре розуміється на народних душах, але й одну з них, на моє глибоке переконання, втілює. Затамуйте подих та пристебніться! Марія Бурмака у Варгані! І телефонуйте нам за телефоном 241-90-74.

 Вітаю Вас, пані Марія, у нашій скромній світлиці!

Марія Бурмака: Мені дуже приємно, дуже дякую! Дуже дякую, що Ви мене запросили. І от уже перша композиція... – я просто отримувала задоволення і ця студія мені просто здавалась якоюсь точкою на світовій мапі. І просто, напевно, тільки в Вашій програмі таку музику в Україні зараз  і можна почути.

Ведучий: Ой, дякую Вам дуже! Мені, навіть, нема, що відповісти, я зашарівся... Почнемо тоді зразу безпосередньо переходити до душ народних. Як на Вашу думку, чи можна і якщо можна, то наскільки повно характер та відмінні та прикметні риси народу, відобразити у пісні. І наскільки  можно прослідкувати їх, якщо слухати пісні народу, чи можна визначити його характер, душу.

М.Б.: Абсолютно можно. Я скажу, що я взагалі за своїм фахом, за... (те, що називається вищою освітою) – я філолог. Спеціалізація – ближче до фольклору. Навіть дипломну роботу свою я писала, це "Рекрутські пісні Слобожанщини", досліджувала весільні пісні, їздила по селам. Це був який, не буду казати який рік, але дуже давно. І мені страшенно це подобалося, і мені подобалося саме оце народне таке виконання. Тобто не причесане, не те, що ми чули десятиліттями – "Із сиром пироги" – це не є етнічна українська культура. Це те, що ми знаємо, як українські пісні – це в кращому випадку українські міські романси, наприклад 19 століття. А от та автентика справжня, так -  це є український космос.

І, коли бабці, які можливо ... вони не є навіть освічені і грамотні в нашому розумінні, ... коли це розпадається на п’ять голосів, коли це все співається горловою власне манерою – це абсолютна фантастика! Коли це ще відбувається в якомусь-такому селі, де ніщо не нагадує про цивілізацію, то ти відчуваєш: що ти дійсно "Ти", ця музика, ти, земля і небо і ти, от у цьому просторі, саме в цьому місті зараз.

В.: А от на творення пісні, на Вашу думку, які фактори впливають? (Народної, саме народної).

М.Б.: На творення народної пісні? Ну, в кожної народної пісні, зрозуміло, ще є автор. Тому я думаю, що... якась дівчина, можливо там, у якомусь там... якщо це не обрядові пісні, якщо це дійсно не творилося, якщо це не пісня, яка є втіленням якоїсь події, не то... Якась дівчина собі сиділа, страждала, щось написала, десь заспівала. Скажімо, з якимсь там хлопцем Грицем, скажімо, так?  І потім це почали співати багато людей, - от пісня стала народна. Але хтось же склав ці слова? Але можна по інакшому говорити. Що може це хтось вклав, хтось зверху вклав ці слова в голову цієї дівчини, яка це заспівала і переклала на текст, точно так же, як цей хтось... що це дійсно творчість, вкладає текст і музику в голову наших сучасників зараз, деколи. Не часто в Україні, але деколи.

В.: А можно певним чином так сказати, що народна пісня це 100 відсотковий хіт, попсовий такий.

М.Б.: Можна, доречі можна. Так. Тобто це дійсно 100% хіт. Те, що всім зрозуміло. Це емоції, які всім зрозумілі. Але точно так же можно, якщо простежити, то можно сказати, що найвідоміші твори, скажімо, Моцарта, це теж хіт. Те, що всі знають. Те, що всі памятають. От Шнітке... Не можна сказати, що "творець хітів Шнітке"! Правда? Так що, так, деякі, сучасною мовою користуючись, деякі мелодії саме... Що таке ознака хіта – це мелодія, яка всім запам’ятовується, слова, які всім зрозумілі. Тобто, от, народна пісня, українська саме, претендує на звання хіта. А от народна, скажімо, індійська пісня, те, що ми чули,  спробувати повторити!? ... ні! Так що українська музика найближча до хітовості.

В.: А ось народні пісні. Вони поділяються на чоловічі і жіночі. Ну, є в принципі такий поділ – жіночі пісні. А чи можна якось так розділяти народну душу? Чи є в українського народу, взагалі на Вашу думку, яка душа чоловіча чи жіноча більше?

М.Б.: Я думаю, що в українського народу душа більше жіноча. І я скажу чому. Тому що Україна – жіночого роду, тому що, навіть я, коли співала гімн Америки (багато про це хто говорив і знає) на день незалежності Америки, я співала також гімн України. Один дуже відомий політик український до мене підійшов і сказав: "Що я зрозумів, гімн України повинна співати жінка. Він тоді не виглядає таким песимістичним." Але, оскільки в Україні все ж таки ближче до матріархату, ніж до патріархату... Нібито патріархат, а насправді – матріархат, то на долю української жінки багато чого випадало, українська жінка в нас – сильна жінка. Але з іншого боку меланхолійна, схильна до сентиментальності, це те, що складає українську ментальність. Напевно більше жіночих рис.

В.: Сьогодні ми говоримо про втілення народної душі у фольклорі з Марією Бурмакою. Долучаться до розмови, питання дискусійне, за телефоном 241-90-71.

А на початку нашої розмови ми говорили про глибинний непричесаний фольклор. І зараз таки зразок українського фольклору ми і послухаємо.

Звучить українська пісня.

Варган – слухай ритми планети!

В.: Сьогодні на хвилі 98,0 FM Радіо Київ у Варгані в гостях Марія Бурмака і ми намагаємся з’ясувати, як ментальність народу відображається в пісні та етнічній музиці. Якщо у вас є запитання до нащої гості – телефонуйте за телефоном... А взагалі Марія Бурмака вірить у існування великої народної душі?

М.Б.: Так, звичайно. Тобто, напевно, це якось все-таки... Я не можу сказати точно, але, напевно, це є якась така субстанція, те, що ми називаємо "ментальність". Вона має певні свої особливості, тому що це велика народна українська душа, відрізняється від великої російської душі, абсолютно точно відрізняється від великої народної польської душі, і тим більше, від великої народної американської душі.

В.: А "небесна Україна" існує?

М.Б.: Всі, хто жили, всі хто, власне, своєю діяльністю, творчістю, літературою, мистецтвом, всі, хто загинули, вони зараз не з нами. От вони зараз напевно і є ота "небесна Україна".

В.: А може народна душа, оця от велика, змінюватись і трансформуватись? Чи це стале, якесь світле поняття, яке не змінюється, не трансформується.

М.Б.: Я думаю, що це стале, світле поняття, яке не змінюється, не трансформується. І коли ми сумуємо тим, за кого ми втрачаємо тут, то це ті люди, які опиняються в тій світлій українській небесній душі.

В.: А Ви знаєте, є такий народ пігмеї, вони все життя роблять три речі: полюють, розводять свиней та співають. Співають від свого народження і до самої смерті: на полюванні, доглядаючи за худобою, кохаючи, народжуючи і вмираючи. Прикметно, що пігмей-соліст, це рідкість, вони співають виключно хором. Доречі, у пігмеїв вважається ознакою поганого тону, майже ганьбою, коли співають в унісон, це не припустимо. Постійно співаючи такий собі free-jazz вони, навіть, коли починають співати пісні і часто випадково попадають в унісон, одразу розходяться у різні протилежні сторони. Не виключено, що популярні вокальні колективи, як Боббі Макфарен і його численні мутації, зокрема на українському грунті, ми знаєм про кого ми говорим, "Піккардійська терція" зокрема. І це прямі наслідувачі пігмейської традиції, не виключено. А зараз ми послухаємо, як співає заїрський колектив "Зап мама", смачно і весело.

Звучить  пісня заїрської групи.

 Варган – живі голоси світу!

В.: Сьогодні у Варгані ми намагаємось зясувати, як відображається душа та ментальність народу у його музичній культурі. Нам шалено щастить, адже сьогодні у студії Радіо Київ присутня Марія Бурмака, яка не тільки знається на цій проблемі, але й безпосередньо відображає українську душу. Ну, і хто хоче до душ народних доторкнутись, телефонуйте нам за телефоном... І ми будемо раді. Сьогодні ми працюємо у прямому ефірі.

Чому?... От щойно ми прослухали колектив, такий веселий "Зап мама". Як на Вашу думку, чому українці не пішли так далеко в плані технічного вдосконалення свого вокального співу, як це з африканцями і афро-американцями трапилось?

М.Б.: Ти маєш на увазі в сучасному контексті?

В.: В сучасному контексті.

М.Б.: Ну, я чесно хочу сказати, що взагалі подібна музика в Україні дуже слабо розвивається. От не так давно проходив в Україні в Києві день Європи. І в мене бас-гітарист і саунд-продюсер моєї групи, взагалі мій дуже великий друг, Юра Пилип – він просто в страшенному був... під враженням... в страшенному захваті. Він пройшов по Хрещатику і він побачив декілька груп. Де, він казав, абсолютно молоді і сучасні хлопці, здається десь от з Балкан. Там щось він таке бачив, грають етнічну музику, грають дуже професійно, грають сучасно, це дуже цікаво слухати. У нас взагалі розвивається дуже мало. Ну, що казати? У нас взагалі українська музика як така, вона взагалі дуже мало розвивається. Саме, власне, в цікавих якихось напрямках. Тому що взагалі дуже мало хто з сучасних музикантів експериментує, цікаво взагалі кудись іде. Взагалі українських музикантів можна перерахувати по пальцях і всіх їх почути на вашій радіостанції. Доречі. То несприятливий зараз час взагалі для..., тому що музика, а особливо експерименти і сучасна музика, вона потребує, звичайно, вкладання коштів. Ці експерименти – це ентузіазм, але і вкладання якихось коштів, тобто пошук якихось можливостей, можливо, жертвування якимось власним комфортом деколи. І таких людей в принципі є дуже мало. Тобто я взагалі, навіть мені складно сказати, хто таким шляхом іде. От я знаю, що в етнічній музиці, саме в відтворенні автентики, є колективи, - я не знаю, чи вони зараз ще є? Ну, от у Харкові був колектив "Моравський шлях", наприклад. То саме автентична музика, саме оте, що ми чули – оті бабці співають... були колись. Я ще пам’ятаю , "Кобза" була така фірма в Києві, це більше 10 років тому, це тільки проводився перший фестиваль "Червона рута". Вони записували, наприклад, з села Крячківка, там – хор, колективи. Це те, що неоціненне, це те, що просто треба зберегти. І молоді люди – студенти консерваторії – свого часу "Червона рута", здається з 1997 року, там теж колектив "Радослав" був, такий надзвичайно цікавий був колектив. На той момент це було настільки на часі, настільки було це цікаве... Це тоді з’явився тільки "Діп Форест", це ото Горан Брегович з цим експериментував. У нас це не пішло, тому що це була справа тільки ентузіастів. Тому що ця музика не має якоїсь підтримки, а смаки, загальні масові смаки, скажімо так, безнадійно зіпсовані. І відсутність якої-такої "патологічної" любові до свого, себто українського, вона теж в нашій країні не культивується.

 В.: А може це якраз і з ментальністю народу і пов’язано? От, наприклад, негрів бідних: їх душили, душили, постійно вони в рабстві були, але тим не менше співали і соул, і джаз народився, коли негри ще не мали (перепрошую за некоректність, афро-американці будемо говорити і африканці)... не мали ні державності, ні незалежності, нічого не мали, і спокійно собі (були такі утвори, як госпел, джаз)... вони просто працювали на тих самих рабських плантаціях і співали, вдосконалювались.

Можливо, ледачі українці, те що в них не відбувалось такого процесу.

М.Б.: Ні, я думаю, що ні. Ну, по-перше, так, як ми говоримо, афро-американці, вони навіть зовні, вони радикально відрізнялись від людей того середовища, в яке, скажімо так, вони потрапляли.  Так, вони себе..., вони гуртувалися між собою, вони не асимілювалися з тими, хто їх колонізував. В Україні зовсім інакша ситуація була. Проблема українців в тому, що вони асимілювалися з найближчими сусідами. Саме тому українці не мали цього, знаєш, "патологічного свого". Зберегти, саме власне, своє. Також тут історичні чинники, звичайно, зіграли роль. Те, що в Україні навіть немає одної сталої релігії, одної церкви. Каби це все цементувало, як, скажімо, в Польщі, так? В Україні навіть в цьому іде поділ. Ну, і потім є дуже така цікава одна філософська теорія, що кожен народ, він так само, якщо порівняти з віком людини; кожна релігія, якщо порівняти з віком людини – то людина проходить різні стадії.

От наприклад, наймолодша релігія – це мусульманство. І мусульманство зараз проходить те, що проходило християнство за часів хрестових походів. А от, як людина старша – вона мудра, вона не буде йти на конфлікти, вона буде терпіти, вона буде намагатися пересидіти, вона буде не конфронтувати з кимсь. Оце, нібито, українська ментальність у цьому є.

Ну, звичайно, в тому що українська історія останніх 300 років, вона не сприяла тому, щоби от так само ідентифікуватися, як українці і само свою культуру підтримувати, а тим більше, шукати у цій культурі щось своє.

В.: А от Ви, пані Марія, крім українських звичайно народних пісень, який Ви фольклор любите, яких країн?

М.Б.: Я дуже люблю ірландську музику. Тобто страшенно мені подобається і сучасне – "Кленет", Енія, тобто і те, що сучасне було. Тобто вони проходили взагалі еволюцію таку. Шінед О’Коннор, ну, багато взагалі...саме Лорена Маккеннет... Тобто багато ірландської музики я свого часу слухала, мені це страшенно подобалось. Ну, історія, власне Ірландії мені теж... Шотландія, Ірландія – теж мені цікаво і близьке.

Я завжди любила слухати балканську музику, був такий болгарський хор радіо, так називався. Тоді я вперше це почула, це абсолютно фантастична музика була. І в моєму одному з улюблених фільмів, який навіть в Канаді зараз дуже важко не знайти, в 1991 році вийшов фільм "Ісус Христос з Монреалю". Там звучить власне музика цього болгарського хору радіо. Це те, що потім використав Брегович. Доречі, в Бреговича мені подобається все, що він робить. І свого часу, в 90 якомусь там році (99) вийшов альбом з поляком Кравчиком "Дай ми друге жиче". Дуже люблю цей альбом, це зовсім щось інше, от на польському грунті. Потім ..., та взагалі вся етнічна музика, східна етнічна музика, - надзвичайно цікаво.

Причому ця етніка. Я була на концерті Маклафліна з групою "Римембер шепті" минулої осені. Я отримала фантастичне... це навіть задоволенням не можна назвати, коли ти це слухаєш, і ти, ніби перші 20 хвилин ти розумієш, що це ніби монотонна музика, ти тільки дивуєшся професіоналізмові тих людей, які на сцені. Ніякого що..., нічого ..., але через 20 хвилин щось починає відбуватись у твоїй голові і після концерту просто хочеться посміхатись і радіти життю. Через те дуже багато є різної музики і східну музику дуже люблю.

В.: Ви бачите скільки всього багато, а ми з Олександром Паляницею теж любимо балканську музику, як і Марія Бурмака, я думаю, як деякі слухачі Варгану теж. І зараз ми і послухаємо зразок хорватської музики акапельної. Я думаю, вам сподобається.

Звучить  народна пісня.

Це були хорватські бабусі. А зараз пісня Званца Дранка, теж хорватська, але у супроводі оркестру.

Звучить  хорватська пісня.

Варган – слухай ритми планети!

Нажаль! Як не прикро, але саме зараз доведеться промовити такі ненависні мені слова: "Варган на хвилі Радіо Київ 98,0 FM невпинно добігає свого закінчення. Користуйтесь останніми секундами і, якщо хочете, телефонуйте...

А ми будемо підводити підсумки. Тож, якою на Вашу думку, пані Марія, якщо враховувати фольклорну спадщину українського народу, є його душа, які в неї риси?

М.Б.: Вона є дуже чутлива, вона є сентиментальна, вона є віддана, вона є рішуча, і, як мені здається, це душа без напівтонів, тобто амплітуда переживань "від" і "до". Вона є героїчна, вона є поміркована і мудра. Надто всі найкращі риси, які мені здаються в людському характері, в ній є.

В.: Ну, і традиційні побажання слухачам Варгану та шанувальникам етнічної музики.

М.Б.: Я бажаю відшукати себе в цьому світі, тобто відшукати себе, відшукати свою музику, слухати те, що подобається. Не втомлюватись шукати, не обмежуватись тільки прослуховуванням тільки нашого радіопростору, тому що, а, можливо буде ситуація, що саме своєї музики ви там і не знайдете і не будете знати, що це – ваша музика. І ще я бажаю дійсно постійно слухати програму Варган, дійсно тому що якраз у цій програмі можно знайти щось дійсно своє і зрозуміти, що моє тут!

В.: Дякую дуже Вам, пані Марія! Варган дуже втішений з нашої зустрічі і, сподіваюсь, слухачі Радіо Київ теж задоволені.

А нам з Мульфаром ефірного простору Олександром Паляницею час рушати далі – через ковильні степи Казахстану, азіатські оази, тибетські гори, моря та океани. І якщо наступного разу о 20-й 10 на порозі вашої хати зявляться два змучені вершники на навючених віслюках і почне звучати незвична, але рідна і зрозуміла жива музика, не турбуйтесь – це Варган, і він знову завітав до вас у гості.

Звучить  пісня Марії Бурмаки "Розлюби".

 Якщо ти втомився від ритму великого міста та хочеш відчути смак романтики та мандрів – слухай Варган на хвилі 98,0 FM – програму про етнічну музику світу. Щосереди о 20-й та щонеділі о 16-й 00 на Радіо Київ – проект народної музики Варган. Відчуй ритм планети!

НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ