"Сердита дівчинка"

Харкiв – моє рiдне мiсто. Згодно з сучасними прикметами підвищувати статус усьго сущого (був інститут – став університетом) його хтось назвав “перлиною Слобожанщини”. Між тим я теж подiляю цей настрiй. Тому, що люблю це місце. Коли я вперше опинився у мiстi (вже не як немовля), менi ще пощастило побачити на Пушкiнськiй легендарний трамвай “Аннушку”, яка своїм зовнішнім виглядом приємно відрізнялась від основної маси трамвайного парку. Усередені все було дерев‘яне, таке жовтеньке та лакироване, а зверху звисали спеціяльні держаки для пасажирів, вироблені з сиром‘ятної шкіри.

Завжди, коли згадую рiдне мiсто, перед очима постають незабутнi картини: Сумська з садом Шевченка та вiзитною карткою мiста пам‘ятником Тарасу, Полiтехнiчний сад (ми його називали “Техноложка”), Журавлiвськi схили, Пушкiнська, вулицi нагiрної частини міста та багато iншого, вiд чого при згадуваннi iнодi щемить серце...

Хочеться привернути вашу увагу до романтичної iсторiї, що трапилась зi мною у нашому мiстi. Сумською вулицею я завжди ходив пішки, особливо від саду Шевченка, мимо Дзеркальної Струї до площі Тевелєва. На цьому шляху ліворуч, трохи проходячи кінотеатр “1-ий Комсомольський”, і досі існує фотосалон. За його широкою вітриною завжди були розміщені великі фотопортрети. Дія моєї розповіді відноситься до тих часів, коли я навчався у школі №1 на вулиці Дарвіна ну і потім, після переїзду у нову квартиру, - на Салтівці. Пам”ятаю, що за склом у вітрині були розміщені фотопортрети великого розміру: дівчина музикант зі скрипкою, чоловік у фраку з краваткою “метелик”, ще деякі вже забуті та такий середнього розміру фотопортрет маленької дівчинки. Дівчинка була чимось незадоволена, дивилась з-під лоба, і фотограф зробив кадр у такому її настрої. Це фото я бачив багато разів і для себе придумав назву цій роботі - “Сердитая девочка”.

Пройшли роки. Дивлячись фотографії у сімейному альбомі моєї молодої дружини Олени я раптом побачив давно знайому дівчинку з вітрини фотосалону. Так, ви вже мабуть давно здогадались, багато років я дивився у очі свойому майбутньому коханню. Все було визначено, провидіння завчасно готувало мене до зустрічі з долею. Але тільки я цього тоді ще не зміг відчути.

Насправді моя Олена зовсім не сердита, а напроти добра та чуйна. Чого ж, ви спитаєте, вона була не в настрої на фото? Все просто – бант їй пов‘язали звичайний атласний, а не новомодний за тих часів синтетичний. І він лежав на її головці як млинець, чим і спричинив таке незадоволення. Фотограф майстерно вловив цей момент і вийшов характерний портрет.

О.Д.