Жанна Боднарук

Черемшина

Свято

Різдвяна

Приворожи

Басаврюк

Не тополю високую

Досадонька


Черемшина
/муз.: В. Михайлюк, сл.: М. Юрійчук/

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Приспів:

Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина,
Вівчаря в садочку, в тихому куточку
Жде дівчина, жде.

Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси
Цвіт калини приколола в коси.

Приспів.

Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемоша п’ють холодну воду,
У садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.

Приспів.

Черёмуха
/муз.: В. Михайлюк, сл.: М. Юрийчук/

Снова кукушки голос слышен в лесу,
Ласточки гнёздышко свили под стрехой,
А пастух гонит отару лугом,
Запел песню соловей за лесом.

Припев:

Всюду буйно цветёт черёмуха,
Словно под венец нарядилась калина,
Пастуха в садочке, в тихом уголочке
Ждёт дивчина, ждёт.

Шла она в садок вдоль осокорей*,
Засмотрелась на высокие горы,
Где с берёз опадают чистые росы
Цвет калины заколола в косы.

Припев.

Вот и вечер, овцы рядом с бродом
Из Черемоша пьют холодную воду,
В садочке пастуха встречает
Девчоночка, которая его любит.

Припев.

* Осокорь – чёрный тополь


наверх


Свято
/муз.: Жанна Боднарук, сл.: Микола Бровченко/

Сірих буднів злива поволі вщухає,
Ледве чутно музика серце торкає.
І раптово так святково
Серце заб’ється втомлене твоє.

Приспів:
Свято, так треба небагато
Щоб святом став звичайний будній день,
Душа крилата, коли це тихе свято
Поміж турбот собі знайдеш.

Святом нині стануть три ноти забуті,
Голубині вранці розмови почуті,
Погляд друга, навіть туга,
О, все буде святом, тільки б ти схотів.

Приспів:
Для свята так треба небагато,
І стане святом сірий будній день,
Це вічне свято, не треба десь шукати,
Його завжди в собі знайдеш.

Свято, на серці сходить свято,
Не жди його від бога чи людей,
Душа крилата, коли це тихе свято
Поміж турбот, у світлих шатах,
Зійде на серці свято,
Якщо любов тебе найде.

Праздник
/муз.: Жанна Боднарук, сл.: Николай Бровченко/

Серых будней ливень понемногу стихает,
Чуть слышно музыка сердце тревожит.
И внезапно так празднично
Сердце забьётся утомлённое твоё.

Припев:
Праздник, так нужно немного
Чтобы праздником стал обычный будний день,
Душа крылата, когда этот тихий праздник
Между забот себе найдёшь.

Праздником нынче станут три ноты забытые,
Голубиные утром разговоры услышанные,
Взгляд друга, даже печаль,
О, всё будет праздником, только б ты захотел.

Припев:
Для праздника так нужно немного,
И станет праздником серый будний день,
Это вечный праздник, не нужно где-то искать,
Его всегда в себе найдёшь.

Праздник, в сердце рассветает праздник,
Не жди его от бога иль людей,
Душа крылата, когда этот тихий праздник
Между забот, в светлом убранстве,
Взойдёт на сердце праздник,
Если любовь тебя найдёт.


наверх


Різдвяна
/муз.: С. Бериндсон, сл.: Г. Банковська/

Бачиш віхоли круть, пил між крон,
Чи чуєш ніжні та знайомі слова?
На санчатах вже чуть дзвоників тон,
І гукає відлуння: Різдво Христове.

Б’є годинник, […..] дражнить вогонь,
І затріщить в каміні гілка соснова,
Я в дитинство своє знов повернусь
Хоч на день, хоч на мить в Різдво Христове.

На Різдво, як в кіно: чари, дива,
Горнеться раптом світ у хустку казкову,
На льоду за вікном баба снігова
Поспішає на свято, Різдво Христове.


А коли завіта у небосхил
Південна зіронька та сяйво північне,
Загула віхола з крижаних крил,
Заспівала нам пісню про свято вічне.

Залунав зорепад, місячний рай,
Край білий, сніг зрадів і ніжністю вкрився,
Підгляну, є, йду, там - зоряний гай
Славить син, божий син, божий народився!

Вся танцює сім’я, пісня луна,
Стіл вкритий і матуся весело співає,
І пішла у танок гуска із ягням,
Може очка вже сплять, мабуть сон гойдає.

Колихають слова: „Свято Різдва”.

Рождественская
/муз.: С. Бериндсон, сл.: Г. Банковская/

Видишь вьюги круговерть, пыль между крон,
Слышишь ли нежные и знакомые слова?
На санках уже слышится колокольцев тон,
И зовёт эхо: Рождество Христово.

Бьют часы, […..] дразнит огонь,
И затрещит в камине ветка сосновая,
Я в детство своё снова вернусь
Хоть на день, хоть на миг в Рождество Христово.

В Рождество, как в кино: волшебство, чудеса,
Заворачивается внезапно мир в сказочный платок,
На льду за окном баба снежная
Спешит на праздник, Рождество Христово.

А когда пожаловала на небосвод
Южная звёздочка и сияние северное,
Загудела вьюга ледяными крыльями,
Запела нам песню о празднике вечном.

Возвестил звездопад месяца рай,
Край белый, снег возрадовался и нежностью укрылся,
Подсмотрю, есть, иду, там - звёздный лес
Славит сын, божий сын, божий родился!

Вся танцует семья, песня звучит,
Стол накрыт и мама весело поёт,
И пошла в танец гусыня с ягненком,
Может глазки уж спят, наверно сон колыхает.

Колыхают слова: «Праздник Рождества».


наверх


Приворожи
/муз.: А. Шусть, сл.: Ю. Рогоза/

Приворожи мене, приворожи,
Кохана земле – материнське диво.
Незвіданим мене приворожи,
Прикуй ланцем чаклунським до душі
Свою красу святу й сором’язливу.

Тебе зректися – найстрашніший гріх.
Без роду жити в світі не годиться.
Хай роси прикиплять до босих ніг.
Зрони гарячу краплю чар своїх
В ковток води з батьківської криниці.

Щоб не зманив мене далекий світ,
Щоб не пішла я довгими стежками,
А ті стежки, якими стільки літ
Проходили і батько мій, і дід,
Не поросли травою й будяками.

Щоб я не здобула багатий дім
Там, де твоє ім’я – порожнє слово,
Щоб не жила безбідно в домі тім,
Та не дай, Боже, щоб він став моїм,
Забувши материнську колискову.

Приворожи мене в травневім сні,
Коли від свого буйноквіття п’яна
Вирує вишня в білому вогні.
Хай сили й віри в тебе дасть мені
Та ворожба первісна та незнана.

Земля мені відмовила: “Дарма!
Про це не варто навіть і благати.
Такого зілля дивного нема.
Дитино люба, ти збагни сама,
Хіба ж своїх дітей чарує мати?!”

Приворожи
/муз.: А. Шусть, сл.: Ю. Рогоза/

Приворожи меня, приворожи,
Любимая земля – материнское чудо.
Неизведанным меня приворожи,
Прикуй колдовским притяженьем к душе
Свою красу святую и стыдливую.

Отречься то тебя – страшнейший грех.
Без рода жить на свете не годится.
Пусть росы прикипят к босым ногам.
Урони горячую каплю чар своих
В глоток воды из отчей криницы.

Чтоб не сманил меня далёкий мир,
Чтоб не пошла я длинными тропинками,
А тропы те, которыми столько лет
Проходили и отец мой, и дед,
Не поросли травой и сорняками.

Чтоб я не обрела богатый дом
Там, где твоё имя – пустое слово,
Чтоб не жила безбедно в доме том,
И не дай, Боже, чтоб он стал моим,
Забывши материнскую колыбельную.

Приворожи меня в майском сне,
Когда от своего буйноцветья пьяная
Вскипает вишня в белом огне.
Пусть силу и веру в тебя даст мне
То колдовство изначальное и неведомое.

Земля мне ответила: “Пустое!
Об этом не стоит даже и молить.
Такого зелья чудесного нет.
Дитя любимое, ты пойми сама,
Разве ж своих детей колдует мать?!”


наверх


Басаврюк *
/муз.: А. Шусть , сл.: Володимир Цибулько/

У тумані нічнім тупіт чується чийсь,
І сахнулась душа, мов лоша.
Ти заклякни, мов корч,
Ти хвилину помовч
Доки пада у п’яти душа.

Приспів:

Понад степом біди,
Понад степом розпук,
Неприбраний до рук
І чорнющий, мов крук
Пробіга, проліта Басаврюк.
Басаврюк, Басаврюк пробіга, проліта,
І нема його лету кінця,
Підриває серця, спопеляє сонця
І розвіює попіл в світах.

Ой, бринить ковила і болить голова –
Рятуватись не знаю вже як.
Хоч вогні засвіти,
І порятунок зайди,
Зграї злих і лихих вовкулак.

Приспів.

Злюче око блищить і так хочеться пить,
Мовби десь на пекельному дні,
Моя доля сумна,
Ще хвилина одна –
І сипонуться панічні пісні.

Приспів:

Понад степом біди,
Понад степом розпук,
Неприбраний до рук
І чорнющий мов крук
Пробіга, проліта Басаврюк.
Басаврюк, Басаврюк пробіга, проліта, }
І нема його лету кінця,                               } 3
Підриває серця, спопеляє сонця            } рази
І розвіює попіл в світах.                            }

* Басаврюк – персонаж народних казок, представник темних, нечистих сил.

Басаврюк *
/муз.: А. Шусть, сл.: Владимир Цыбулько/

В тумане ночном топот слышится чей-то,
И метнулась душа, словно жеребёнок.
Ты застынь, словно коряга,
Ты минуту помолчи
Пока падает в пятки душа.

Припев:

Над степью беды,
Над степью отчаянья,
Неукрощённый
И чернющий как ворон
Пробегает, пролетает Басаврюк.
Басаврюк, Басаврюк пробегает, пролетает,
И нет его лёту конца,
Обрывает сердца, испепеляет солнца
И развеивает пепел по свету.

Ой, звенит ковыль и болит голова –
Спасаться не знаю уже как.
Хоть огни засвети,
И спасенье найди,
Стаи злых и лихих упырей.

Припев.

Злое око блестит и так хочется пить,
Словно где-то на адском дне,
Моя судьба печальна,
Ещё минута одна –
И посыплются панические песни.

Припев:

Над степью беды,
Над степью отчаянья,
Неукрощённый
И чернющий как ворон
Пробегает, пролетает Басаврюк.
Басаврюк, Басаврюк пробегает, пролетает,}
И нет его лёту конца,                                            } 3
Обрывает сердца, испепеляет солнца           } раза
И развеивает пепел по свету.                            }

* Басаврюк – персонаж народных сказок, представитель тёмных, нечистых сил.


наверх


Не тополю високую
(дует з Віктором Павліком)
/муз.: В. Рурак, сл.: Тарас Шевченко/

Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.

- Бодай тобі, доле,          }
У морі втопитись,            } 2 рази
Що не даєш мені й досі  }
Ні з ким полюбитись.      }

Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають,
А що тойді їм діється –
Я й досі не знаю.

- Бодай тобі, доле,          }
У морі втопитись,            } 2 рази
Що не даєш мені й досі  }
Ні з ким полюбитись.      }

І не знатиму. Ой мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.

- Бодай тобі, доле,          }
У морі втопитись,            } 2 рази
Що не даєш мені й досі  }
Ні з ким полюбитись.      }

Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.

- Бодай тобі, доле,          }
У морі втопитись,            } 2 рази
Що не даєш мені й досі  }
Ні з ким полюбитись.      }

Не тополь высокий
(дует с Виктором Павликом)
/муз.: В. Рурак, сл.: Тарас Шевченко/

Не тополь высокий
Ветер нагибает,
Девушка одинокая
Судьбу проклинает.

- Хоть бы тебе, судьба,         }
В море утопиться,                   } 2 раза
Что не даёшь мне и поныне  }
Ни с кем полюбиться.             }

Как девушки целуются.
Как их обнимают,
И что тогда с ними бывает –
Я и поныне не знаю.

- Хоть бы тебе, судьба,         }
В море утопиться,                   } 2 раза
Что не даёшь мне и поныне  }
Ни с кем полюбиться.             }

И не узнаю. Ой, мама,
Страшно сидеть в девках,
Весь век свой сидеть в девках,
Никого не полюбить.

- Хоть бы тебе, судьба,         }
В море утопиться,                   } 2 раза
Что не даёшь мне и поныне  }
Ни с кем полюбиться.             }

Не тополь высокий
Ветер нагибает,
Девушка одинокая
Судьбу проклинает.

- Хоть бы тебе, судьба,         }
В море утопиться,                   } 2 раза
Что не даёшь мне и поныне  }
Ни с кем полюбиться.             }


наверх


Досадонька
/муз.: Леся Тельнюк, сл.: Леся Українка/

Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада,
чогось мені тяжко-важко, на серці досада.

Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,
зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;

а я той цвіт позриваю та й сплету віночка,
кину його, червоного, в воду до поточка:

пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,
може буря тебе втопить, чи не збудусь горя.

Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,
як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.

Запалала при смереці смолова ялиця;
горить моя досадонька, мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,
розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, - доле ж моя гірка!..

Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо,
буду тебе колихати, чи не присплю лихо.

Притулишся до серденька, мов дитина рідна,
буде тобі з мого серця колиска вигідна:

що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться...
Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,
та як влучить в саме серце, - доле ж моя гірка!..

Гірка вода в синім морі, гірко її пити;
чом я свою досадоньку не можу втопити?

Досада
/муз.: Леся Тельнюк, сл.: Леся Украинка/

Ой, кажется – не печалюсь, таки ж я не рада,
что-то мне тяжко-тяжко, на сердце досада.

Ой, брошу я ту досаду прочь на бездорожье,
взошла моя досадушка, как мак среди хлеба;

а я те цветы посрываю да и сплету веночек,
брошу его, красного, в воду на стремнину:

плыви, плыви, мой веночек, до самого моря,
может буря тебя утопит, иль не избавлюсь от горя.

Ой, пойду я в бор тёмный, там сухая смерека *,
как разложу ясный костёр, видно всем издалека.

Запылала при смереке смолистая пихта;
горит моя досадушка, как сухая хвоя.

Разыгралась досадушка с огнём на просторе,
рассыпала горячие искры, как ясные звёзды.

Как упадёт сверху искра, словно звезда с неба,
да как попадёт прямо в сердце, - судьба ж моя горькая!..
Лежи ж теперь, досадушка, тут в сердце тихо,
буду тебя колыхать, иль не избегу беды.

Прильнёшь к сердечку, словно дитя родное,
будет тебе из моего сердца колыбель удобная:

как раз ударит кровь живая, колыбель качнётся...
Ой спи, дитя, днём и ночью, пока сердце бьётся!..

Как упадёт сверху искра, словно звезда с неба,
да как попадёт прямо в сердце, - судьба ж моя горькая!..
Горька вода в синем море, горько её пить;
почему свою досаду не могу я утопить?

* Смерека – карпатская ель


наверх