Євпаторійська загадка

Кримське сонце великодушно розжарювало простори західної частини півострова, і вітер з моря ніс прохолоду з узбережжя в степ, немов бажаючи швидше остудити від полуденної спеки землю своєю свіжістю.

Ми, повернувшись з пляжу, що злегка очманіли від жари, потягували після обіду масандровське вино, насолоджуючись прохолодою, що зберігалася навіть опівдні під дахом старовинного будинку на вул. Кирова.

- Давай, чи може радіо включимо, - запропонувала подруга життя.

Я покрутив настройку маленького похідного приймальничка, купленого спеціально перед відпусткою до Криму.

Чорнi черешнi при бiлiй хатi
Ходи дiвчино черешнi рвати
Черешнi рвати, черешнi їсти
Скажи дiвчино, де маю сiсти...
Черешнi рвати, черешнi їсти
Скажи дiвчино, де маю сiсти...


Приємний жіночий голос і задушевна мелодія примусили прислухатися до пісні. Взагалі, в Євпаторії приймається декілька радіостанцій. Ми, звичайно, слухали «Євпаторійське радіо», де в ефір передавали і музику, і новини, причому новини йшли упереміш то на російській, то на «українській мові», що нас трохи бавило. Підбір музичних творів євпаторийців, загалом, був приємний російському вуху, і ми майже завжди тягали приймальничок із собою.

...Сiдай, легiню, отам у сiно
А то не сiно, а п'яне вино...
Нехай нам зiрка стане за свiдка –
Черешнi чорнi з ночi не видко...


Я задумався і, втупившись в одну крапку, став вистукувати ритм ногою. Чи то вино посприяло, чи то одержана доза сонячного тепла позначилася, під задушевну українську пісню думки понеслися кудись далеко, високо, звідки Таврида виглядає маленьким, але гордим птахом, що розмахнув крилами в блакиті безкрайнього «неба»,  - в теплому Чорному морі.

- Так, красива пісня.. - вимовив я, коли її останні ноти євпаторійські ді-джеї розчинили в чомусь танцювальному і непосидючому...

«М-да, м-да...», - бурмотів я про себе, і все ніяк не міг зібратися з думками.

Потім відпустка продовжувалася своєю чергою, але я іноді впадав в якийсь дивний стан, а в голові весь час крутилося: «Чорнi черешнi при бiлiй хатi, ходи дiвчино черешнi рвати. Чорнi черешнi при бiлiй хатi, ходи дiвчино черешнi рвати.» Ну тоді я, звичайно, правильних слів не знав і наспівував, як виходило.

Якось через кілька днів, коли ми відпочивали на пляжі, в приймачі почули знайомий голос:

...Сонцем, небом, дощем
Снiгом, вiтром, благаю ще –
Тiльки, тiльки мене
Не залишай...


І знову пісня чомусь здивувала своєю неабиякою мелодійністю, що незвичайним чином поєднувалася з швидким ритмом, але головне – голос! Він знову відводив думки від «ненаписаних слів, від ночей тих і днів, що забути не можу...», туди, «де тихо і дощ...»

І ще раз через день-два радіо передало пісню «Про черешні». Я тоді прослухав її всю, намагаючись запам'ятати незнайомі слова на незнайомій мові. Я сподівався, що ді-джей назве ім'я співачки, але, як і в минулі рази, пісня знову повільно перейшла в якусь іншу.

Проходячи в Євпаторії пару разів мимо лотків з касетами, я марно намагався роздивитися щоб побачити щось незвичайне і красиве на обкладинках (а така співачка з таким чарівним голосом обов'язково повинна бути красивою – був упевнений я), але з касет лише усміхалися знайомими усмішками «Іванушки», та демонстрували свою «красу» «Стрілки». На мої невиразно сформульовані питання про те, чи «є у вас щось з української музики?», продавці здивовано розводили руками.

Повернувшись додому (ах, як швидко проходять щасливі дні відпустки на морі!), я не забув про незнайому співачку, і «черешні» не давали мені спокою. Тоді я вирішив шукати співачку (або групу?) в Інтернеті. Власне, вирішив ще в Євпаторії, і зробив першу спробу, як тільки вперше після місячної перерви відвикла від клавіатури і «миші» рука натискувала кнопку «Вкл.» на системному блоці. Але «Яндекс» не розумів, чого я від нього хочу. Я не знав, як правильно написати фразу з пісні по-українськи, і пошукова система не змогла знайти потрібну інформацію на просторах Інтернету. Тоді я вирішив піти іншим шляхом – знайшов якийсь український музичний сайт (ось забув, нажаль, який!) і у форумі запитав, що прозвучало приблизно так: «був в Криму, слухав радіо, сподобалася «пісня про черешні», чи не підкаже хто з шановних гостей сайту, хто її виконує?»

І відповідь не примусила довго чекати! Хтось (спасибі Вам, нажаль, забув Ваше ім'я) підказав мені, що співачку звуть Марія Бурмака, а пісня називається «Чорнi черешнi». Далі простіше – вдалося вийти на офіційний сайт, звідки я в найближчі ж вихідні викачав всі доступні уривки з пісень альбому «Мiа», а пізніше цей альбом повністю і інші пісні з сайту muzon.com (тоді на офіційному сайті Марії у форматі mp3 було викладено мало пісень). Після прослуховування альбому я довго ходив під враженням, насолоджуючись приємним жіночим голосом Марії, жадібно вслуховувався в красиві тексти, а надзвичайної краси мелодії зачаровували. Касета враз стала моєю «настільною».

Вже восени, блукаючи з плеєром по спорожнілому місту, мені згадувалися піщані пляжі Євпаторії, ласкавий прибій, свіжі вечірні бризи, соковита пишнота Південного узбережжя, велична Судакська фортеця, степи західної Тавриди. І мені було тепло – від душевної теплоти пісень Марії. Втіливши в пісні свою любов до людей, до України, до її степів, до високого блакитного неба, до рідних харківських вулиць, вона зуміла передати її слухачам, так, що вони проникались цією любов'ю, співпереживаючи героям сюжетів не пісень, більше! – романтичних, підчас сумних, але даючих надію історій кохання. Адже всі пісні зрештою про любов.

...Я давно там, де ти, хай ще довго iти
I летiти дарма. Де ти є чи нема?
Це не знати менi, це надiя бринить
Я - де свiтло i тiнь...
Я - iду по водi...
Сонцем, небом, дощем...


Сергій Новожілов.
Липень 2001 р., Евпаторія; квітень 2003 р., Арзамас-16.